Перша згадка про Станіслав в «Описі ріки Дніпро від Переволочної до Чорного моря» від 20 січня 1697 року.
У 1754 році в селі Станіслав згадуються зимівники запорожців, де козаки займалися рибним промислом, добували сіль у Прогноях, вирощували пшеницю, гречку. Село Станіслав належало до Перевізької паланки.
Місцевість, де розташований Станіслав, була заселена відвіку. Про це свідчать виявлені на території і поблизу села поселення епохи бронзи (II тисячоліття до н. е.), городище, поселення і 2 могильники скіфського часу (VII—III ст. до н. е.). Існує припущення, що згадуваний Геродотом храм Деметри (V ст. до н. е.), знаходився на місці нинішнього Станіслава.
Виявлені також поселення перших століть н. е., пов’язані з грецькою колонією Ольвія, розташованою на іншому боці Бузького лиману. У селі стояв храм Деметри. Знайдені 2 візантійські монети X ст. н. е.
Під час перебування цієї території під владою Великого князівства Литовського у XV ст. на мисі, який врізається в Дніпровський лиман, виникло поселення, яке згодом було зруйновано. Вітовт під час походу на татар влітку 1398 року відбив собі околиці нижнього Дніпра й для оборони їх поставив кам’яний замок, назвавши його городом святого Івана. Київська земля у XV сторіччі — централізований організм, де військова, фіскальна, адміністративна і судова влада була зосереджена в руках нащадків Володимира Ольгердовича — Івана Володимирович (?- 1435), Олелька Володимировича (1441—1454), та його сина Семена Олельковича (1454—1470).
Протягом короткого часу за великого князя Вітовта (1392–1430), який не без успіху намагався встановити контроль над Причорномор’ям, буферна смуга вважалася частиною русько-литовської державної території. Останні сліди руських залог, висунутих далеко на південь, фіксуються у 1450—1460-х рр.
Згадкою про так званих «Князя Семенових людей», тобто бояр Семена Олельковича Київського, які несли вартову службу на косі при злитті Дніпровського і Бузького лиманів, стала місцевість на північ від села, саме ця коса отримала назву Семенового Рогу (село Лупареве).
Ймовірно у Станіславі, розташовувався один із таборів Богдана Хмельницького у кінці 1647, на початку 1648 року.
Після утворення Нової Січі і створення Прогнойської паланки тут була переправа, що пов’язувала паланку з правобережжям лиману. У 1768 р. нею скористалися запорожці, що йшли з Прогноїв для участі в Коліївщині.
У 1754 році згадуються зимівники запорожців — Якима Кравця (1755-отаман Платнирівського куреня), Михайла Бойка — Платнирівського куреня.
У 1774 відібраний в Османської імперії і включений до складу Російської імперії.
В 1787 році тут мешкало 1290 чоловік і 45 жінок та при селі було 25 100 десятин зручної і 3900 десятин незручної землі.
У 1788 році казенне село Станіслав входить до складу території Чорноморського козацького війська.
У 1790 р. в селі Станіслав мешкали військові поселяни, колишні запорожці, які належали до чорноморців — 18 хазяїв при них рахувалось 302 працівники. З 18 хазяїв два — сімейні. При родинах рахувалось два працівники.
Павло Кравець мав одного працівника, Яків Тимошенко — сім, Наривай і Вергун — по вісім працівників. Інші хазяї мали в середньому від 11 до 40 працівників. До них додатково були приписані 170 бурлак. Ці поселяни зі Станіслава знаходилися при лиманських заводах в Таврійській області та соляних озерах.
Інші мешканці містечка Станіслава 49 хазяїв з 679 працівниками. З 49 хазяїв сімейних сім. При родинах рахувалось п’ять працівників. Це були типові господарі — рибопромисловці, стосунки яких до робочої сили ґрунтовані на договорах.
1799 року, тут вже мешкало 201 чоловік і 181 жінка.
В першій половині XIX століття село почало швидко рости за рахунок переселенців із центральних районів України.
У 1811 році в селі було 146 господарств в яких мешкало 584 чоловіка і 561 жінка.
Переселення відбувалось з села Княжа, Звенигородського пов. Київської губ., містечка Багачка, Миргородського пов., Полтавської губ., сіл Богушкова Слобідка, Чехівка, Мельники, Москаленки, Деньги, Кропивна, Чорнобай, Білоусівка, Золотоніського пов., Полтавської губ.
Вже 1816 року тут нараховувалось 1557 осіб.
В 1841 році село Станіслав, яке складалося із 336 дворів, було віднесено до розряду містечок Херсонського повіту.
Станом на 1886 рік у містечку мешкала 3131 особа, налічувалось 510 дворів, існувала церква православна, школа, 11 лавок, земська станція, 3 винних погреба, відбувались ярмарок 14 вересня, торжок, базар по неділям та святковим дням. За 4 версти — рибний завод. За 7 верст — рибний завод. За 9 верст — 2 рибних заводи. За 11 верст — рибний завод.
1928 року, село Станіслав, налічувало 1145 господарств. Кількість населення становило 5020 осіб: 2378 — чоловіків, 2642 — жінки.
Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 62 жителі села.
